|
щогла · без · кінця
преміум нуль
 |
|
 Серед слів, які вже навчився казати Северин (мама постаралася) особливо ефектним є "ні!". Його він виголошує чітко і голосно, з категоричним виглядом і великими очима. Звичайне "ні!" унаочнює індивідуальність й задумуєшся чи не є сама особистість запереченням. Нагромадження відокремлень формує деталізовані реальності зречення, вирізьблює змісти, які наче шукають дно цього світу, але провалюються у безкінечність. Як влада мусить забороняти для загального блага, так і особистість, відокремившись та заперечивши, з плином цього стану усвідомлює необхідність згоди, прийняття вищого керівництва, тож має повернути лезо "ні" стороною "так", поборюючи те, що заважає руху навспак до цілісності й таким чином завершує коло свого шляху-пізнання. ...Вчора вранці Дніпро парував на сонці як казан з окропом. Наче небо, запустивши руки у воду жадібно напувалося, намарно наповнюючи своє неосяжне блакитне черево.
|
|
|
Викладачка німецької вперто продовжує називати мене Павлом. Це бумеранг моїх граматичних помилок?
Бути Павлом не страшно, навіть навпаки.
|
|
|
~3'o~
Зараз грає: |
fragletrollet -playground of spirit- | |
|
|
Повертаюся вчора з аеропорту "Бориспіль", на в"їзді до міста-героя на жовтому тлі написано синім: "Welcome to Kyiv", а внизу хтось дотепно дописав чорним "Get the hell out of this city". |
|
|
Крутяться зірки в голові кам'яній,
І тече дорога вздовж хребта.
Корона - овнам, близнюкам - риби,
Повна хата гостей, а Господаря нема.
Зараз грає: |
Flooting Grooves -Zero Defect- | |
|
|
 Скоро зима зігріє нас. |
|
|
Вчора почав читати джапу. Прочитав 4 кола. Попри очікування внутрішнього спротиву, все пройшло напрочуд легко. Втім, саме рішення давалося складно. Йому передували розчищення внутрішнього простору та усунення деяких джерел інтоксикації, передусім алкогольної. Може й справді, початок -- це половина шляху.
Після медитації залишаються відчуття легкості, радості та емоційного підйому. Не знаю, як піде далі, але намагатимуся читати не менше 3 кіл щодня.
Нехай прибуде всім щастя.
|
|
|
Музику майбутнього буде створено на основі підсилення підслуханого. Її ритмічно-мелодійні фігури включатимуть стогони міжатомних контактів, свист електронів, скрипіння крил спіральних галактик, хлюпання вакуоль, булькотіння живої плазми, шурхотіння зоряного пилу, іскріння нейронів, галас кварків, шелест тахіонів, гомін кислот, кряхтіння кристалічних решіток, бубніння м"язевих волокон, сопіння бамбукових паростків, бубнявіння міжклітинних оболонок, камлання чорних карликів, стукіт еритроцитів, броунівський шум, працьовите бабрання білків, волання розщеплених елементів, крики обвітрених дюн, зітхання поверхневих натягів, квантове шкварчання, гравітаційний зойк, бриніння роси на ранкових пелюстках, гарчання тектонічних плит, вереск орбітальних прискорень, калатання планетарних уламків, бряцання ланцюгових реакцій, ніжну пульсацію альбедо, охання міцелій, гупання магматичних казанів, тупіт метеоритних бомбардувань, дзижчання точкових вихорів, колотнечу фракталів, дзвін біфуркаційних каскадів і таке інше.
|
|
|
Розширивши кругозір, слід визнати, що ми можемо щомиті померти не лише від наслідків попадання в організм невидимої мікроскопічної штуки, яка літає у повітрі, а й від сердечного приступу чи падіння трьохлітрової банки з огірками з сьомого поверху. Нас може збити автомобіль, або смертельно поранити випадкова куля, роздерти ведмідь, підточити вибух газу в квартирі навпроти. Можемо наступити на власну шнурівку і потрапити під потяг метро, підсковзнутися у ванній кімнаті й вдаритися скронею об кран, зірватися вниз в аварійному ліфті, ґиґнути від шматка їжі, що став у горлі, завернутися від завороту кишок, загинути від оголеного дроту. Нас можуть зжерти канібали, пошматувати велетенські отруйні павуки-прибульці.
Проявляючись, тиск цієї множини можливостей спричинить психічний розлад або виведе на трансцендетний рівень. Так, ніби всі ці сценарії реалізовано і ми стоїмо статистами по інший бік справ, спостерігаючи за власною метушнею в очікуванні остаточного удару, якого нам рано чи пізно буде завдано.
|
|
|
У мене на роботі діє електронна система фіксування проходу співробітників установи. Допустима ранкова затримка -- 5 хвилин. Пройшов "рамку" о 9 годині 5 хвилин і 1 секунда -- запізнився. Три запізнення -- пиши пояснювальну з перспективами отримати прочуханку, втратити премію тощо. Оскільки виходжу з дому переважно впритул до критичної часової межі, доводиться поспішати з усіх сил.
Важить кожна секунда. Маршрут мені добре знайомий. Знаю, де можна зрізати, на якій ділянці оптимально прискоритися. Темп руху настільки оптимізовано, що навіть при найвищому напруженні сил виграти вдається лише кількадесят секунд.
Але з початком холодів спонтанно, без будь-яких зусиль почав приходити на кілька хвилин рініше. Мороз жене. І це за умови збільшення маси одягу.
І так у всьому.
|
|
|
Дерева роздягаються -- люди одягаються,
Люди роздягаються -- дерева одягаються. |
|
|
Місто незворотно увійшло у холодний, зимовий пояс. У повітрі літають маленькі сніжинки-розвідники. В калюжах кристалізуються шматки льоду, підмерзають краї. Нульову позначку подолано. Чи можна порізатися водою?
Зараз грає: |
Temple of One | |
|
|
„В метро цікавіше ніж на машині – щодня їдеш з новими людьми”.
Ранковий потяг – відкрита книга. Читаєш обличчя-сторінки. Ти перший, в чиї ерзац-обійми потрапляють ці люди по дорозі на роботу і до кого притуляєшся ти, з ранково начищеними зубами і поголеними щоками, попередніми планами та ключовими підходами. Разом ви купаєтеся у цій колективній десятихвилинній медитації із залишків снів, смиренно переживаєте свою принципову єдність, вбираючи настрій дня, що починається, ритм міста, в яке ви вдихаєте життя. Поки потяг минає факели дерев, срібну річку, острови, хвилі та хмари, перед тим як пірнути у темний тунель. |
|
|
Неймовірно, скільки людей може додатково поміститися у начебто переповненому вагоні метро! Людський таран достатньої потужності може легко проштовхнути "корки" у дверях на 1,5-2 і більше метрів вглиб.
Саме на скороченні міжтілесних, а далі -- міжмолекулярних та міжатомних відстаней базується робота колайдера, який стискає пасажирів в однорідну масу, негайно заморожує її та катапультує на необхідну станцію, де відбувається розфасовка. Переваги: здешевлення транспортування та підвищення його швидкості. Недоліки: ймовірні неточності та помилки у комплектації частинами тіл на кінцевому етапі.
Всі суші по 7 гривень... всі океани по..(ливають вночі).
|
|
|
Дерева позбуваються листя, нагадуючи про незворотність і неможливість смерті водночас. Втративши зв"язок з живильною основою породжена деревом крона відчуджується ним. Ці непрочитані листи без адресата згортають у купи і спалюють в парках. Але життя не залишає дерево, воно лише повертається з переферії, засинає всередині стовбура, в лабіринті коренів до наступної сприятливої пори.
Палають алеї і сквери, золото перетворюється у тлін, лежить під ногами.
Жовто-чорними ночами під ліхтарями ворушаться, звиваються зміями тіні, з порізаного листям чорнильного мороку вистрибують жахи, застороги, жалі і смутки та недовершені, викриті плигають назад, обсмикані холодним вітром. Зорі мерехтять і кличуть до себе: назад, все скінчено, вже нічого робити. Людина, яка випадково виринає з темряви оголює твої відносини зі світом: надмірність, упередженість, недоброзичливість, переляк.
У неділю Северин їздив на каруселі, а ще не так давно міг лише дивитися на неї лежачи на спині у своєму ліжечку. Тепер він всередині.
А мене викрито. Як дрібного злодюжку, зашореного невігласа, ледачого самодура, переляканого брехуна, непорядного конформіста.
King for a day, fool for a lifetime.
|
|
|
У лісі можна знайти листя суниці, ягоди кизилу, різне зілля та зробити з цього чай. |
|
|
На галявині поміж трьох доріг – багаття та постаті. На долівці з трави, глиці і листя спить малюк, поруч бігає пес, коріння дивиться вгору. Де закінчується земля починаються сосни, де зникає хмиз... дим. Погляди вкриті лускою споглядають урочистості в’янення. Багряне і жовтогаряче прискорено до ліній зсуву, вічнозелені руки пірнають у шафранову напівтінь. Все переповнене, все невичерпне. Високі крони кроять тишу на свій лад, ховають птаха, замовчують спустошення осіннього листя. Це найнижча точка падіння. Торкнутися дна, опуститися в мох і розпочати піднесення. Тепле коло розширюється і проростає в нас. Сон приснився невідомо-кому і рушив з ним стежкою у прозорий ліс. |
|
|
 Якби я знав мову, яка може лаконічно рухатися ланками Plusquamperfekt до визначальної, початкової дії, я, можливо, зумів би пояснити, якою була та осінь, коли я вперше відчув ЦЕ. |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
yurrray